Руслана Олександрівна розуміла, що життя в окупації буде дуже важким, тому заради дітей вона з сім'єю поїхала в Запоріжжя
Мені 28 років. У мене є чоловік-військовослужбовець та трирічна дитина. Я завагітніла другою дитиною, і ми виїхали з окупованого Бердянська в Запоріжжя. Чекаємо на поповнення та на перемогу.
24 лютого ми були вдома, а потім почули вибухи. В Інтернеті прочитали, що в інших містах така ж ситуація. Ось так і дізналися, що почалася війна.
Ми виїжджали на власному авто. Нам вдалось проїхати за один день. Нам пощастило, що ми не стояли в чергах на Василівці. На кожному блокпості військові говорили: «Навіщо ви їдете? У Бердянську все круто, буде Росія». Але ми так не вважали. Страшно було за дітей.
Знайти якісь товари за нормальними цінами – це був щоденний квест, тому що багато магазинів відразу зробили ціни дуже високим.
Опалення вимкнули з самого початку, газу не було. Світло було, але його часто вимикали.
Найбільші труднощі за ці місяці - це розлука з рідними. У мене рідня залишилась в окупації, а майже всі хлопці з нашої сім’ї пішли на фронт.
Мене дуже шокували події в Бучі та Маріуполі.
Ми сподіваємося, що війна закінчиться до кінця цього року, або навесні наступного року.
У майбутньому хочу повернутися додому у Бердянськ. Будемо працювати.
