Людмила Миколаївна виїхала зі свого села в березні, бо до нього дійшла лінія фронту. Вона дуже болюче переживала від’їзд. Та коли народилася онучка, її настрій покращився

Я виїхала з прифронтового села Лупареве Миколаївської області 23 березня, коли почався його обстріл. Буквально за 150 метрів від мого дому розривалися снаряди – будинки постраждали. Вже півроку не була вдома. Зараз приїхала у Хмельницький провідати внучку. 

У мене була велика депресія. Нічого не хотілося робити, ні з ким не було бажання спілкуватися, хотілось бути на самоті.  А коли народилася внучка, все змінилось.

Я працювала в Лупарівському інтернаті, а зараз на пенсії. Слава Богу, волонтери приїжджають і привозять продукти та засоби гігієни. Допомагають добре. Дрова привезли і буржуйки – вважаю, що зиму переживемо. Світло, вода і газ є. Дякую нашій старості громади, Панахій Наталії Федорівні. Вона з перших днів війни не покидала нас.

Я вважаю, що наші Збройні сили переможуть. А як буде мир, то буде й усе інше. Все відбудуємо.