О четвертій ранку ми почули постріли. Десять днів просиділи в сирому погребі. Найбільше шокувало, коли поруч розривалися снаряди і все летіло по хаті. В жінки стрес був, коли обстрілювали. З їжею поки що проблем не було. На зиму ми запаслися, у погребі було все.

Дітей за кордон відправили, а самі були вдома. Потім виїхали в село під обстрілами. 

Важко було господарство залишати. Під обстрілами їздили годувати тварин. А що ж робити?

Село недалеко від міста, за 30 кілометрів. Тут у товариша батько живе - він нас до нього і відвіз.

На мою думку, війна до весни, дасть Бог, закінчиться. Я думаю, майбутнє після війни буде кращим, ніж минуле.