Проживаємо ми в селі Івано-Кепине Снігурівського району. Нікуди не виїжджали, сиділи в окупації. 

У перший день війни масово все скупляли, кругом були черги. Люди в паніці були, звісно. Перекрили всі дороги. Була відкрита тільки одна дорога - на Херсон - звідти нам все і привозили, дуже все дорого було.

Коли о першій ночі був приліт, у нас задній двір постраждав.

Ми були вдома, а діти виїхали. Старша донька була в Миколаєві, а менша виїхала, бо у неї малі діти. Вони встигли виїхати, коли був коридор.

Ми добами не спали. Поруч літали снаряди: і від нас стріляли, і до нас летіло - всяке було. Ми городом відволікалися від цих подій.

Якби Крим швидше звільнили, тоді б рашистам все перекрили. Думаю, вже не дуже довго нам чекати на перемогу. Думаємо, що наші діти і онуки будуть жити краще, і більше ніколи не побачать війни.