Росіяни бомбили село щодня. Не було води, світла й газу. Їжу з дружиною ми готувати рідко. Постійно сиділи у підвалі. Чекали, що все ось-ось закінчиться, потім через небезпеку боялись виїхати. Окупанти накривали село снарядами і вдень, і вночі. Прилітало і поряд з моїм будинком. Тоді вбило хлопчика, поранило сусідку. Ми забрали її до себе у підвал, потім вирішили виїжджати. Тоді вже відкрили «дорогу життя» з Маріуполя.

Нам  вдалось прорватись скрізь обстріли. На постах росіяни нас пропускали, бо у нас була поранена людина. 

Зараз з дружиною живемо в Запоріжжі, я тут працюю. Два сини воюють під Бахмутом. Дуже хвилюємось за них. Я чекаю тільки миру. Нікуди далі вже не поїду.