Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Аліна Яковенко

«Розумію, наскільки жорстока ця війна»

переглядів: 36

Яковенко Аліна, 16 років, учениця 10 класу комунального закладу «Сахновщинський ліцей № 2»

Есе "Один день"

Тема війни для сьогодення є досить актуальною, оскільки на фронті досі помирають люди.

Почну з того, що ворогує дві країни: Російська Федерація та Україна. Російська Федерація використала збройні сили проти України.

У лютому-березні 2014 року Росія захопила Крим. Після цього Російська Федерація запровадила масові репресії українського та кримськотатарського населення та утиски їхніх силових та релігійних прав. Але Україна та світове співтовариство надалі визнають АРК та Севастополь Україною.

Особисто я анексію Криму не вважаю довгою війною, оскільки Крим забрали без єдиного пострілу, але це був лише початок війни.

У квітні 2014 року на територію українського Донбасу вторглися російські загони й проголосили “державними суверенітетами” «ДНР» і «ЛНР». На мою думку, захоплення сходу України відбулося через географічне розташування, а саме через те, що там є багато корисних копалин.

Донецький вугільний басейн – найважливіший вугільний басейн України, отже Росія знала, наскільки він важливий для нас. У Донецькій області видобувають кам`яну сіль, є ртутні руди. Усі ці копалини є досить важливими для людства.

Через цю війну у двадцять перше століття повернулося поняття “переселенці”. У різних областях існують міні-містечка для них, бо через воєнні дії людям потрібно було кудись тікати.

Але не всі мешканці окупованих територій змогли покинути свої будівлі, а саме вони досі проживають в «ДНР» або «ЛНР» під самими пострілами. Деякі люди загинули й не встигли залишити свої будівлі, адже існує безліч історій типу «снаряд влучив у  будинок» або таке інше. Надзвичайно шкода цих людей, адже вони ні в чому не винні.

Але люди ще помирають на фронті.  Досі гинуть наші бійці, які борються за свою територію. Але чому вони мають помирати? Це ж просто люди, котрі мають родину: маму, тата, дружину, дітей, а також мрії, цілі в житті…

Дивлячись новини та чуючи ці страшні історії про війну, я здригаюся, а по тілу йдуть мурашки.

Ці ж люди, які йдуть на війну, думають, що захистять  рідну землю та після всього цього повернуться додому живими, до люблячої родини, зі спокійною душею, адже вони вибороли Луганськ та Донецьк - і це вже Україна. Але, на жаль, поки що це лише мрії, адже на даний час ці міста окуповані.

Усе те, про що я розповіла, це відомості з новин та мережі Інтернет, бо війна розпочалася, коли мені було 8-9 років. У цьому віці я не дуже розуміла, що таке війна, та й не пам’ятаю, як вона розпочалася. Але пригадую, що всі були налякані подіями, здається, тоді літали вертольоти і це дуже пригнічувало. Іноді здавалося, що Харківську область теж окупують.

Зараз я розумію, наскільки жорстока ця війна, адже помирають люди. Я сподіваюся, що скоро це все завершиться і не буде «ЛНР» і «ДНР», а буде Донецька та Луганська області України.

Сподіваюся, що незабаром запанує мирне небо над Україною, а   переселенці зможуть повернутися на свою Батьківщину, адже я впевнена, що вони сумують за рідними містами. Україна зможе побороти агресію Російської Федерації, адже вона не сама: її підтримує НАТО та ще безліч публічних людей, науковців. Отже, сподіваймося на краще - і мир запанує й на нашому небі. Усе буде добре!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Сахновщина 2014 2021 Текст Історії мирних діти психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти перший день війни Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій