Ми – патронатна родина зі Слов’янська. У нас троє синів, наймолодший - прийомний. Ми взяли його до себе двомісячним немовлям під час війни, бо мати від нього відмовилась. Наш племінник у 21 рік загинув, захищаючи свою рідну землю.

Місто постійно обстрілювали. Це був такий жах! Ніколи не знаєш, коли і куди прилетить! Ми з чоловіком не могли ризикувати життям трьох дітей, тому були вимушені покинути свою домівку і переїхали у Дніпро. Тут ми всі нарешті відчуваємо безпеку, бо не чуємо вибухів.