Алла з чоловіком залишались вдома під обстрілами, бо не наважувались покинути старих батьків

В ніч на 24 лютого ми спали дуже тривожно, собаки чомусь лаяли. О п’ятій ранку мені зателефонувала подруга і сказала: «Швидко збирайся! З вашого містечка всі виїжджають, війна почалася». Ми вскочили, обдзвонили всіх родичів. Батьків, сестер - всіх зібрали в купу і думали, що нам робити. 

То там, то там вже були вибухи, був приліт поряд з нами у військову частину. Потім чуємо - в Чорнобаївку в аеропорт прилетіло. Нам було видно, куди дим пішов. 

Ми хотіли виїжджати, бо сказали, що хочуть мости підривати. Поки там були, кругом все вибухало, і ми вирішили нікуди не їхати, бо усюди дим був. 

У моєї мами дім з великим підвалом. Усі наші п’ять сімей перші три дні з підвалу не вилазили - там ночували, тому що в ці дні був бій на Антонівському мосту. 

Всі дні черги під АТБ стояли, щоб щось купити. Люди з двох годин ночі займали. Зранку відкрився магазин, запускали по десять чоловік. Люди все скупляли, поки там нічого не залишилось. Спочатку був шок у людей: як залишитися без харчів і без нічого? Потім потроху почали прориватися машини, трішки привозили. Давали в обмеженій кількості, щоб люди не набирали все підряд. Ще тоді ринки працювали - там також розмітали все, люди були в паніці. Те саме - з ліками. Людей похилого віку багато - скупляли все.

Сестри виїхали раніше, бо в них були малі діти. Вони виїхали в квітні, а я - через місяць. Мої батьки похилого віку не дуже хочуть виїжджати, а наші з чоловіком діти вже дорослі, виїхали за кордон давно. Ми вирішили, що будемо з батьками залишатися. 

Ми зрозуміли, що буде референдум. Казали, що потім будуть забирати всіх чоловіків на війну. Мій чоловік сказав: «Ми краще виїдемо в Україну, бо за росію воювати не буду». 

22 вересня через Василівку ми виїжджали, бо казали, що це останній день, коли випускають в Україну. Там усі стояли в черзі. Зазвичай там люди стояли по 3-4 дні на тиждень, а нам повезло - ми виїхали буквально за день. Поштовхом був референдум. 

Окупанти на блокпостах знали, що випускають останній день, тому нас швидко перевіряли. Вони поспішали всіх випустити, щоб закрити цей проїзд - тільки в цьому нам повезло. Хоча й були люди, яких з невідомих причин повертали назад і не дозволяли виїхати. Шманали вони добре: всі речі перевіряли. Не знаю, що вони там шукали. Ми приїхали десь 22 блокпости з Голої Пристані до Василівки. ФСБ на виїзді – це був останній блокпост - казали: «Виїжджайте-виїжджайте, все одно ми вас будемо гнати до самої Польщі».

Мене шокував підрив Каховської ГЕС, зруйноване і затоплене наше місто. Воно було настільки мальовниче! Наш мер до цих пір у полоні - вже два роки його не випускають. 

В місті ще в деяких місцях стоїть вода, дуже багато зруйнованих будинків, які розвалилися вщент. Антонівський міст постраждав. Бомблять мирне населення, кожен день вбивають стільки людей! Мирне населення страждає дуже.

Не дивлячись ні на що, хочеться на свою землю. Ми між собою кажемо: де народився, там і згодився. Що б там не було, ми все одно будемо повертатися, відстоювати своє місто. Хочеться цього дуже.