Історії, які ви нам довірили
Ми живемо за 40 кілометрів від лінії розмежування. Сюди перебралися з Маріуполя десять років тому. У 2014 році брали будинок у кредит, щойно його викупили – і почалася війна. Незрозуміло, що далі буде.
Коли снаряди розриваються зовсім поруч, ми ховаємося в льоху. Він завжди у нас відкритий, ми його не замикаємо, щоб можна було швидко сховатися. 15-20 хвилин здаються в ньому вічністю.
Коли я носила під серцем молодшого сина, наше селище часто обстрілювали. Одного разу я навіть ледь не втратила дитину. Пішла в душ помитися, і почався обстріл. Я злякалася, що снаряд зараз влучить у будинок або розірветься десь поруч.
Зараз Андрію пів року, він ще не розуміє, що відбувається, а дев'ятирічний Ваня добре знає, що потрібно робити, коли починають стріляти.
Велику частину часу з дітьми я проводжу одна. Чоловік Павло постійно на заробітках. Стабільної роботи в селищі немає, а п'ятьох дітей дуже важко прогодувати. Виживаємо завдяки гуманітарній допомозі.
Інші історії
