Коли почалася війна, я працював в нічну зміну, в 4.50 позвонили колезі з Харкова рідня та повідомила про масований обстріл міста.

Найтруднішою була евакуація доньки з Маріуполя, дві доби не спав.

З гуманітарною катастрофою спочатку агрессії не стикнувся, потім, з допомогою Благодійних фондів, вдавалося пройти більш-менш спокійно.

Зараз живу разом з донькою, в евакуацію не виїзжав, роботу маю.

Є і приємні моменти. Це коли зустрічаєш знайомих та колег по роботі, які служать у ЗСУ, живими та здоровими.

Про початок війни нагадує осколок від снаряду після обстрілу (стирчав в стіні біля вікна).