Я мешкаю в селі Сумської області. Самотня. Чоловік помер. 24 лютого я прокинулася від вибухів. Було страшно. Багато людей виїхало.
Я відбулася переляком. У нас лише танки по селу їздили. Це не так страшно, якщо порівнювати з тим, що відбувається в інших населених пунктах.
У мене є друзі, куми. Ми підтримували одне одного морально і матеріально.
Я маю подругу з Маріуполя. Спочатку ми спілкувалися з нею щодня. Потім вона мені сказала, що її місто бомблять і що зникло світло. Після цього зв’язок обірвався. Я місяць телефонувала на гарячі лінії, щоб хоч щось дізнатися про неї. Було тяжко, поки не почула її голос. А загалом хвилююся за всю країну, за всіх людей.
Я мрію тільки про спокій і стабільність. Хочеться, щоб можна було жити нормальним життям.
