Війна залишила Дмитра без роботи, та, незважаючи на це, він не опускає руки, адже поруч із ним - його сім’я. 

24 лютого ми прокинулись від вибухів у себе вдома, у Броварському районі. Вибух пролунав в п’яти кілометрах від нашої оселі. Перші кроки – це повне нерозуміння: що робити і куди бігти. Потім, через деякий час, почав розуміти, що треба захищати сім’ю. 

Перші дії: я залив в автомобіль повний бак бензину, ми купили базові продукти харчування, зібрали речі. Але залишилися дома і вирішили нікуди не їхати.

Вже через декілька днів після початку воєнних дій зі сторони рф в супермаркетах був дефіцит продуктів. Ціна на бензин дуже вдарила по сімейному бюджету, я втратив роботу, а працевлаштуватися зараз дуже важко. Була проблема з завозом продуктів у наше містечко, але ми три тижні почекали, і ситуація нормалізувалася. Питання зараз тільки в тому, що у людей немає роботи, а ціни зростають.

Але ми все одно нікуди не поїхали. Вирішили, що вдома буде краще, ніж десь в Європі. Бо незрозуміло: якими будуть умови проживання, що з роботою, та і де брати гроші на пересування Європою. Взагалі, краще вдома ніж у гостях.

Роботи зараз у мене немає. Я працював у комунальному підприємстві начальником відділу з питань благоустрою. Після того, як втратив роботу, став на облік в Центр зайнятості, і ніякої роботи, окрім двірника, нікому не пропонували. Тож я знову пішов до Центру зайнятості з надією закінчити якісь курси. Але мені чітко сказали, що в бюджеті грошей нема, курси ніхто сплачувати мені не буде.