Історії, які ви нам довірили
Ми з Благодатного. Жили дуже добре, працювали самі на себе. Був і двір, і хата. І трактор був, і дві машини, мотоцикл - все було, а тепер немає нічого. Мені 64 роки.
Війна застала нас вдома - ми ще спали. Почули, як сильно щось вибухнуло, та ми ще не могли повірити: не розуміли, що це таке. А потім почали танки гудіти - вони йшли через наше село. Тоді ми зрозуміли, що це війна.
Ми в погребах жили місяць - не могли виїхати, бо по нас били з усіх сторін. Згоріло все в селі. Розбили все: села майже взагалі немає, побито все.
Ми виїхали 2 квітня на власному авто. Нас обстрілювали. Їхали так, що не дай Бог! Зараз ми в Снігурівці проживаємо - винаймаємо житло. Це за 25 кілометрів від нашого села.
У нас вдома майже все було: вода була, продукти були всі. У нас морозильні камери були повні, і кури неслися - яйця були. Все у нас було, тепер нема нічого.
Родичі роз’їхались по всій Україні - хто де, ми тільки по телефону спілкуємося. А так не бачимося. Хочеться війну цю закінчити поскоріше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
