Коли побачила танки Z з вікна пологового будинку то, це мене шокувало. Ми з рідними були окремо. Я була сама вагітна у лікарні, мої рідні під обстрілами. Їжа швидко скінчилась, дуже хотілось їсти, магазини не працювали. Дякувати Богові, що тоді потрапили до волонтерів, які приїздили до лікарні і забезпечили нас їжею. Стосунки зміцніли, стали поважати та піклуватись один про одного. Памʼятаю, коли нам привезли на 8 березня шоколадки та квіти, було дуже приємно. Я працювала керуючою магазином, та в січні пішла у декретну відпустку. Про початок війни нагадує зруйнована квартира, де ми планували жити після народження дитини, тепер вона розбита стоїть, а у приватному секторі потрощені вікна, дах, фасад та паркан. Щоранку на це дивишся, і мурахи по тілу.