24 лютого Людмила Володимирівна дізналася від брата, що почалася війна, через два дні окупанти були вже в Хрещенівці. У жінки як раз гостювала онука, разом з нею вона ховалася в підвалі, у сусідів. Не стало води, світла та продуктів, прийшлось виїжджати, іншого виходу жінка не бачила. Людмила весь час задає собі питання: «Чому так?», село не степове, нічого немає, ніколи б не могла подумати, що зайдуть окупанти. Жінка з сумом каже, що зараз тільки сльози, бо дуже хочеться додому.