Наталія Борисівна добре пам’ятає день, коли почалася повномасштабна війна, і коли російські війська почали активно наступати. Її чоловік – козак, чекав на рішення вищого командування. Вже за кілька днів почалися інтенсивні обстріли. Родина ховалася у підвалі. Сиділи там годинами, слухаючи, як кулі пролітали над двором. Українські військові попереджали їх, що небезпека наближається, і порадили виїжджати з міста. Дорогою Наталія Борисівна бачила руйнування – розбиті будинки, розкидані уламки дахів. Попри все, вона вірить у перемогу України і мріє повернутися в рідне місто.
