Наталя Ковальська, педагог
ДЗ П(ПТ)О Старокостянтинівський аграрно-промисловий ліцей

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мабуть, кожен українець відчув у собі зміни за 1000 днів війни. Але кожен може говорити лише сам за себе. Кожен проходить свій шлях.

Мій шлях став шляхом трансформації.
Вперше побувала на сеансі психотерапії. Спочатку противилась і бунтувала, та все ж навчилась приймати реальність такою, яка вона є. Позбулась набутого шаблону жити в очікуванні, як от: «коли закінчиться війна, тоді я…». 

По-новому і несподівано приємно відкрилось поняття  відповідальності за себе і своє життя. І в цьому віднайшла свою внутрішню свободу. Подорослішала.

Почала більше уваги приділяти духовному зростанню. Укріпилась у вірі. Навчилась віддавати контроль над своїм життям Творцеві та довіряти Всесвіту. Зрозуміла, що найкраща позиція для християнина – перебувати в смиренності. Поняття смиренності широке і має багато значень, та для мене – це, в першу чергу, прийняття. Прийняття ситуації, прийняття людей без осуду. 

Якось після чергової звістки про загибель одного з випускників нашого ліцею, мені пригадались слова священнослужителя і поета XVII Джона Донна, які є епіграфом роману Е.Хемінгуея «По кому подзвін» : «Немає людини, що була б, як острів, сама по собі; кожна людина – грудка землі, частинка суходолу; і якщо море змиє хоч би скалку материка, поменшає світ, і те саме буде, якщо змиє мис або оселю друга твого, або твою власну; від смерті кожної людини меншаю і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі». Для мене ці слова – не  тільки про біль втрати.

Це про роль кожної людини у ці дні війни, бо подзвін – по кожному з нас, бо подзвін – по тобі! І  він кличе нас. Але кожен відповідає за себе. Кожен проходить свій шлях.

Почала більше цінувати життя, навчилась «бути в моменті». Взяла собі за правило починати кожен день з вдячності. Зрозуміла, що у мене є сьогодні, і  сьогодні – найкращий день мого життя. І коли приходиш додому з роботи втомлена, але в пам’яті виринає: «сьогодні найкращий день», одразу піднімається настрій і хочеться танцювати. Тоді вмикаю свою улюблену танцювальну музику і: «here I go», я в центрі залу. 

Завжди нагадую собі, що в мне є багато причин, щоб завжди радіти. І завжди радіти – це не пусті слова, але одна із вказівок нашого Господа. Апостол Павло в посланні до филип’ян 4: 4 пише: «Радійте завжди в Господі; і знову кажу: радійте ». 

У моєму місті часто бувають повітряні тривоги, зазвичай вночі. Мені спочатку було страшно. Тепер я не боюсь, лише зіщулюю плечі, коли гучно. До цього я не звикну. 

І знову згадую Хемінгуея з його невмирущою істиною: «Людина створена не для того, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти». Старий рибалка, ставши у двобій,  мотивує нас не здаватись і йти до мети за будь-яких обставин. 

Кожен з нас в ці дні війни веде двобій, і не тільки з ворожою країною.

Щодня ми вступаємо у двобій з труднощами або невдачами. І в кожного свій ворог. Але найголовніша перемога – це перемога над самим собою. І кожен проходить свій шлях.