Словами не передати, який був перший день повномасштабного вторгнення. Одним словом, війна. Шок, що довбані орки на нас напали. 

Наш Нікополь з боку Енергодару із середини літа 2022 року обстрілюють регулярно. Ми перебуваємо у зоні бойових дій. Постійні руйнування, були і жертви, і поранені. І серед моїх знайомих є потерпілі. Ми наповну відчули цю війну. 

Я працюю, дружина працює, у нас не було проблем із засобами для існування. На початку війни складно було знайти заспокійливі. Зрозуміло, що нервували. А в іншому були забезпечені всім.

У моїх дітей і у сватів магазинчик невеликий - вони закрили свій бізнес, вивезли додому все обладнання. Діти залишились без прибутків. Виїхали у Чернівці, там винаймають квартиру. Живуть учотирьох в однокімнатній квартирі. Тут була у них трикімнатна, були забезпечені всім. Ми з дружиною залишилися вдома. 

Діти виїхали спокійно, на кількох машинах. Там працюють, онуки навчаються. 

Робота відволікає, забувається все. Прямо зараз тривога, біжимо у сховище. Побільше заспокійливих - і вдається тримати себе у рівному психологічному стані. 

Я молю Бога, щоб війна закінчилася цьогоріч. Дай Бог сил накопичити нашим рідним ЗСУ і орків вигнати до осені. Ми живемо надією. Хочемо дітей побачити, онуків. Дай Бог вибити орків - відбудуємо державу, і буде гарне майбутнє для нашої України.