Історія подана мовою оригіналy

Мені 74 роки. Ми з дружиною живемо в Харкові. У нас є донька й син. 

Вранці 24 лютого дружина почула гуркіт. Вона розбудила мене й сказала, що почалася війна. Я ж думав, що то була просто гроза. Однак, коли підійшов до вікна, побачив дим з боку окружної дороги й почув гучні вибухи. Тоді й зрозумів, що трапилося. Декілька днів ми не наважувалися виїхати. А потім свати й донька вмовили нас. Ми поїхали на батьківщину сватів – у місто Павлоград. Пожили там сім місяців і повернулися додому. 

Коли почалася війна, не було світла, опалення, зв’язку. Але це не найбільші труднощі. Найважче було повірити в те, що таке трапилось. Досі в голові не вкладається. А обстріли продовжуються. Нещодавно пролунало дев’ять вибухів. На душі дуже тяжко. 

Завдяки допомозі, яку надавав Фонд Ріната Ахметова, ми ні в чому не відчували потреби. Окрім цього, отримували допомогу як внутрішньо переміщенні особи.

Мій брат жив у росії. Давно помер. Там залишилася наша невістка, з якою ми добре спілкувалися до війни. Вона приїжджала до нас у гості, все було гаразд. А коли почалася війна ми обірвали з нею зв’язок, бо не змогли порозумітися.