Тетяна до останнього не вірила, що розпочнеться повномасштабна війна. Вона не мала складеної тривожної валізи та чіткого плану на випадок російської атаки. Та побачивши ворожі гелікоптери над будинком в Київській області, жінка хутко почала збиратися та разом з 15-річним сином вирушила до батьків в Івано-Франківську область. 28 годин вони пробули у дорозі.

Повернувшись з часом на роботу, Тетяна потрапила під масований обстріл Києва. Жінка саме перебувала в Червоному корпусі КНУ імені Тараса Шевченка. Під час вибуху на неї посипалися шибки. Нині Тетяна – куратор віртуального меморіалу в університеті. Вона збирає та фіксує історії загиблих студентів, що захищали Україну.