Мені 57 років. Живу в місті Снігурівка Миколаївської області. Маю чоловіка, доньку та внука. Ми були в окупації з 15 березня. Окупанти приходили з перевіркою. Були обстріли, в тому числі з літаків. Окупація тривала вісім з половиною місяців. Більшість цього часу ми провели в підвалі. По сусідству жили російські військові. І метрів за двісті від будинку були їхні окопи. 

Не було води і світла. Спочатку їли те, що залишилось до війни. Потім під обстрілами копали картоплю. Останні два тижні сиділи без хліба. Збирали й пили дощову воду. Готували їсти то на багатті, то на буржуйці. 

Горіли будинки, сипались осколки. Було дуже страшно. Ми безмежно зраділи, коли нарешті прийшли наші військові. 

На Великдень знову був обстріл. Після цього я боюся ходити по місту. Боюся знаходитися у місяцях великого скупчення людей. Прислухаюся до кожного звуку. Переживаю. 

Вірю, що настане мир, відбудують нашу Снігурівку. Дуже чекаю нашої перемоги.