Мені 60 років, я інвалід третьої групи довічно - у мене астма. Я ще й працюю, тому що пенсія маленька, на неї не проживеш. У чоловіка мого також інвалідність з дитинства, друга група, епілепсія. Звісно, нам важко. Чоловік не працює. 

24 лютого я якраз працювала, була на зміні. Ми дивилися телевізор - там Путін сказав, що буде війна. Спочатку були прильоти. Звісно, я це запам’ятала. І по нас били, по мирних. Багато чого пошкодили. Вчора також два прильоти були. Я не забуду цього. 

Шокувало, коли у мене на очах гинули сусіди. Ми - мирний народ, а наші хлопці там воюють. На передовій зараз наш онук і двоє племінників. 

Були поранення і в онука, і в племінника. Ще один племінник загинув під Мар’їнкою торік. Оце все шокує.

Нас тут, у Покровську, обслуговують добре. З газом, звісно, були проблеми, але вже підключили. Воду нам підвозять постійно: і технічну, і питну. Гуманітарну допомогу видають стабільно. З цим у нас проблем немає, у нас усе в місті працює. Ми виїхали буквально на місяць у Закарпаття, але потім повернулися.

Війна – це психологічно дуже важко, але ми тримаємося. Віримо, що буде все добре. Хочеться залишитися у своїй країні. Переживаємо за нашу країну.

Я сподіваюся, що буде все добре, ми переможемо обов’язково. Недарма наші хлопці гинуть. У нас уже багато втрат, і це дуже страшно: дізнаватися про загибель чиїхось рідних. Ми віримо, що наші хлопчики вистоять.