Микола Миколайович вивіз сім’ю з Гуляйполя, бо рашисти нещадно обстрілювали будинки мирних мешканців

Я з Гуляйполя. Ми з сім’єю там проживали, поки не почали бомбити сильно.

Почалося все 24 лютого: сильно бомбили. Хату мою там розбомбили. Три снаряди попало - хати немає. 

До нас привозили воду, гуманітарну допомогу давали. Не було тільки світла, газу, води. Я знаю, що й зараз туди привозять гуманітарну допомогу, люди на вулиці на камінчиках варять їсти. Немає там зараз нічого хорошого: і вночі і вдень стріляють, страшно там дуже.

Будинки розбивають. Де люди жити будуть – незрозуміло. Це шокує. Люди без житла залишаються.

Я пенсіонер, просто переїхав з родиною у Запоріжжя. Дуже жалко було покидати свої хати. Не знав, що там робиться. Речі взяли, які могли по можливості, і виїхали. Квартиру орендуємо, ну а що робити? Там неможливо жити - там і зараз літають снаряди.

Тут, у Запоріжжі, все добре: і люди допомагають, і гуманітарну допомогу дають. Мої рідні всі на нервах, всі переживають: стрес для усіх дуже великий. Але тут нічого, жити можна. Не так, як там, вдома: там все літає - не знаєш, коли прилетить.

Ніхто не знає, що тим рашистам у голову прийде. Мені - якби швидше війна закінчилася.