"По дорозі були обстріли, люди боялись, діти плакали"

Війна нас застала в Балаклії. О 4 ранку у Чугуївському районі було перше проривання кордону. Я почула постріл, ми подумали, що це десь на якомусь заводі. Потім, приблизно о 6 годині ранку, почалася паніка, натовпи в магазинах.

Проблеми були з дровами і з продуктами. Машини горіли, склад у Балаклії горів. Я зрозуміла, що потрібно виїжджати.

Я одна виїжджала гуманітарним автобусом. По дорозі були обстріли, неподалік від дороги було влучання, всі люди боялися, маленькі діти плакали.

Я зупинилась у Сумській області - знайома запропонувала пожити у своєму будинку безоплатно. Сказала, що у них більш спокійно.

Зараз я не знаю навіть, що з моєю квартирою - з сусідкою не можу зв'язатися. Все дуже складно.

Я допомагаю людям, вірю, що все буде добре і Україна переможе. Хочу влаштуватися на птахофабрику, але нещодавно руку зламала.

Я сподіваюсь, що до літа все вирішиться і війна скінчиться. Я дуже хочу повернутися додому, будемо всі працювати і відбудовувати Україну. Дуже хочу, щоб ми жили, веселились, відзначали новий рік, як раніше - з друзями, з родиною. Все буде добре.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/