23 лютого я була на дні народження. Того вечора вже чула якісь дивні звуки. А 24-го вранці з телевізора дізналася, що почалася війна. Півтора місяці жила під обстрілами, а коли вибухи почалися поруч і все летіло навколо, вирішила виїхати. 

Зараз я винаймаємо квартиру, бо в селі вже нічого не залишилося. 

Скільки б я не ремонтувала там будинок, через два тижні все знову руйнувалося. 

Зараз і ремонтувати немає кому: когось вбило, когось поранило. У селі зараз лишилось близько тридцяти людей. А я тимчасово перебуваю в Запоріжжі. Тут мене підтримує сестра. 

Ми з родиною виїжджали машиною. Приклеювали до скла табличку «Люди» і їхали. 

Під Запоріжжям нас зустріли волонтери, зареєстрували як переселенців, і ми почали отримувати допомогу. 

Найбільше шокувало те, що діти і я залишились без житла. Не знаю, що буде після війни, і чи зможе хтось мені допомогти. Живу сьогоднішнім днем.