Двадцять четвертого лютого я збиралася відмічати ювілей сину, якому виповнилось тридцять років. Але не судилося. Від першого дня війни моє селище було під обстрілами. Пів року я прожила в окупації. Росіяни приходили до мене додому та обшукували будинок. Що саме їм було потрібно, я не знаю.
Коли я побачила ЗСУ, я не могла повірити власним очам. Я не могла декілька годин заспокоїтись та плакала.
Зараз життя налагодилось, тримаємось.
Я вірю в перемогу ЗСУ та мир в Україні.
