Спала з дитиною, подзвонив о шостій ранку родич з Запорізької області, казав, що чує вибухи, вмикайте телевізор, війна. Тяжко було усвідомити, що це насправді, та треба все покинути та виїхати з Донецької області, як надалі. Знову, як в 2014- му році із Донецька. Донечці у лютому 2022-го тільки пів року було. Шокована була подіями в Маріуполі, драмтеатр, жорстокість шокувала. Пізніше такі сильні емоції пережила після підриву Каховської ГЕС. Дуже допомагали прості люди у нас, в Україні. Їжею, безплатним житлом, усім необхідним. Ми разом, в мене троє дітей. Після вторгнення старший син опинився на окупованій території, його не випускали, бо нема 18 років, а потім він виїхав через Естонію, Польщу до нас в Україну, тепер мої діти зі мною. Це допомога людей, українців. Сльози наверталися не один раз, вражало добро людське. До війни них була декретна відпустка, і зараз продовжується. Як чую гімн нашої держави, починаю плакати, раніше такого не було.