З першого дня війни у місті не було води, світла та газу. Я топила сніг, щоб була хоч якась рідина для власних потреб. Обстріли тривали постійно. Я спала з онукою в коридорі біля вхідних дверей. Після прильоту снаряда вікна у квартирі посипались. В онучки була істерика. Ми перейшли жити до знайомої в інший район, але це не допомогло. Прилітало і туди. 

Я виїхала з Рубіжного назавжди. Це я тепер розумію, бо місто зруйноване. Щодня чекаю тільки миру.