Після повномасштабного вторгнення наше місто було окуповане майже з першого дня. Нашій родині довелося виїхати з окупації. Спочатку ми мешкали в Запоріжжі, але ж через постійні обстріли Запоріжжя прийшлось їхати далі. Наразі мешкаємо в Києві та ЧЕКАЄМО на ПЕРЕМОГУ. Дуже важко було покидати своє місто, своє житло, а ще найважче - своїх стареньких батьків, які так і залишаються в окупації. Жахливе - кількість зрадників та жорстка поведінка раші відносно людей. Коли жили в окупації ми також стикнулись з гуманітарною катастрофою. Ліків не було, продуктів не було. Коли стали з'являтися, то дуже дороге все і поганої якості. Травмуючими подіями, в результаті яких діти отримали стрес, було - спочатку жити в окупації (діти боялися вояк з автоматами), а потім при виїзді на підконтрольну територію - жити на блокпості шіть діб біля орків.