У мене був власний магазин та будинок. Після початку війні все розбомбили, в мене нічого не залишилось. У селищі не було води та газу, а ось продукти у мене були. Магазин мій згорів.

Я до останнього залишалась вдома. Коли бомба влучила біля мого будинку, я виїхала. Мене шокувало, що Росія напала на Україну. Ніхто не очікував і не думав.

Мені шкода наших діток. Я своє пожила, а ось молодь гине. З цим щось треба робити, щодня гинуть молоді наші хлопці. Хіба так можна? Треба це припинити. 

Зараз я живу у Дніпрі. Що буде далі, не знаю. Куди ще тікати? Щодня плачу, бо додалась онкологія. Зараз я проходжу терапію. Чекаю, коли закінчиться війна.