Тетяна Петрівна зізнається, що сьогодні усе пережите здається страшним сном, в який важко повірити. Героїня дуже добре пам'ятає останній день щасливого життя – 23 лютого сім'я святкувала день народження онуки, а вранці почалася війна. Не було зв'язку, люди не розуміли, що відбувається в країні. Через інформаційний вакуум не могли виїхати з міста. Чоловік залишився у Маріуполі й два місяці з ним не було жодного зв'язку. Жінка вірить, що українська армія обов'язково вижене окупантів і все буде гаразд.