"Після пережитого нам уже нічого не страшно"

До війни життя було щасливим. Жили ми в Маріуполі, у центрі міста, неподалік від площі Свободи. У нас з чоловіком була своя трикімнатна квартира, у дитини була своя спальня повна іграшок, двоярусне ліжко, яке ми купили буквально за пару місяців перед війною. Робили ремонт, намагалися купити техніку. Працювали, навчалися. 

У перший день війни ми так міцно спали, що нічого не чули. Нам почали всі телефонувати, казати, що почалася війна. Я працювала в магазині мобільної техніки, який знаходився у підземному переході біля будинку з годинником. Ми пакували товар: сподівалися, що зможемо його відправити в офіс. Бачили і ворожу техніку по місту, і дітей з дитячих будинків, яких автобуси вивозили через центр. До останнього сподівалися, що буде, як у 2014-му: околиці обстріляють і заспокояться. Виявилось - ні, зовсім все інакше. 

Ми перебували у батьків у мікрорайоні Черемушки - біля моря. Зв'язку не було, ми намагалися його зловити, і перша новина, яка нам завантажилась, - що 15 березня буде відкритий зелений коридор.

Зібралися і виїхали слава Богу. Ми їхали в невідомість. Просто знали, що потрібно їхати на Запоріжжя. Проїжджали "днрівські" блокпости, і якісь чеченці чи буряти, які нас дуже агітували їхати до Краснодару, казали, що на Запоріжжя їхати не можна. Ми їх не слухали і поїхали через поля: через дороги, де танки були згорілі, через мінні поля. Добре, що мій тато - водій з п'ятдесятирічним стажем, тому ми навіть мінними полями не боялися з ним їхати. Просто взагалі страшно було.

Ми потрапили до Кривого Рогу. У нас тут дуже хороший центр ЯМаріуполь. Нас тут дуже гарно прийняли. Поки Маріуполь не звільнять, ми залишимося тут. 

Складно, але ми - люди зі сталі, нам не звикати до труднощів. Тримаємося. 

Сподіваюсь, що наше життя зміниться на краще. Мені здається, що після пережитого нам уже нічого не страшно. Для таких людей, як ми, зараз усі дороги будуть відкриті, тому що нас уже нічим не налякати.

Війна закінчиться тільки нашою Перемогою - і ніяк інакше. Рашистів треба гнати подалі. Треба звільняти місто, відбудовувати і жити ще щасливіше, ніж раніше.