Родина Аліни до останнього залишалась в Оріхові. Але обстріли тільки посилювались, тому батьки все ж таки вирішили виїхати до обласного центру

Я з батьками проживала в місті Оріхів. 24 лютого я була вдома. Папа і мама повернулися з роботи і сказали, що їх розпустили, бо війна. У всіх була паніка, бо не знали, що буде далі.

Ми до останнього залишалися вдома. Було небезпечно пересуватися по місту, магазини майже не працювали. Води вдома не було, нам відключали світло, та ще й постійно тривога, постріли поряд. Не було ніяких умов для життя. 

Ми ховалися в підвалах від обстрілів, тому вирішили, що потрібно покидати місто. Виїхали 26 квітня.

Виїжджали автомобілем. Чули постріли й не знали, чи доїдемо, чи не попаде по нас. Було дуже страшно їхати.

Ми покинули свою квартиру, зараз перебуваємо не в себе вдома, батьки залишилися без роботи. Страх за життя дуже впливає на психологічний стан, але я стараюсь тримати себе в руках, не падати духом.

Зараз ми у Запоріжжі, бо це найближчий великий населений пункт, тут добре допомагають переселенцям. Я шукала роботу, але поки не знайшла.

Я думаю, що після нашої перемоги все налагодиться. Будемо жити, як жили до війни: будемо працювати, діти будуть навчатися.

Тільки коли вона закінчиться - ніхто цього не знає. Ми віримо в наших хлопців, які там на фронті нас захищають. Віримо, що ми переможемо, надіємося, що якнайшвидше. Багато ще залежить від того, як нам будуть допомагати зброєю.