Зоя, художниця з Київщини, завжди була оптимісткою, яка вміє створювати свій світ таким, яким хоче його бачити. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона, як і багато інших, не одразу усвідомила серйозність ситуації, до останнього сподіваючись, що війна омине їхній дім. Коли стало зрозуміло, що залишатися в Гостомелі небезпечно, разом з родиною вони вирушили в Київ, а потім – на захід України.

Там, далеко від дому, Зоя знову повернулася до живопису, намагаючись знайти себе і заспокоїти душу. Приїхавши після деокупації додому, вона побачила, що їхній будинок дивом вцілів, хоча сусідні споруди були зруйновані або пошкоджені. У її майстерні дивом залишилися портрети козаків – символи сили та незламності.