Оксані з родиною пощастило, що вони жили у приватному секторі і змогли протриматись у Маріуполі до евакуації

Я з Маріуполя. Життя було повноцінним до повномасштабного вторгнення: в мене  була робота, дім, друзі. Зараз друзів, на жаль, немає - я сама. Дім залишився десь там. Слава богу, нам з донькою і мамою вдалося виїхати в серпні минулого року. В теперішньому місті знайшла роботу, знімаємо житло. Поки не думаєш про це, то ще якось терпимо, а ось ви запитали - то аж до сліз важко. 

Був кінець місяця, на роботі потрібно було відзвітувати на область про виконану роботу, тому ми працювали. А ближче до обіду вже під нами стільці ходором ходили від цих звуків, і нас відпустили додому - ми працювали віддалено. А з наступного дня вже інтернету та світла не було, з 2 березня вже не було і води. Добре, що наша родина була в приватному секторі, і нам вдалось вижити. 

Ми довго ходили шукали криниці, носили воду, знаходили десь старі пляшки, тару заповнювали якомога більше, бо ходити доводилось не дуже близько. З їжею було складно, але були якісь запаси: за пару днів до цього мама купила дві сітки картоплі, якась консервація була, от і вижили, ми і 15 сусідських котів. Виїхали ми без тварин – залишили їх сусідам. 

Коли з’явився хоч якийсь зв’язок, і коли ми рішилися на це, то почали шукати волонтерів. Вони могли нас вивезти тільки через російську федерацію. Та врешті решт ми знайшли перевізників, які вивезли на через Василівку. 

Ми виїхали, і після цього цей пропускний пункт закрили. Моя дитина українською говорила, українською співала, а навколо ходили ці люди в формі - було дуже страшно за неї.

Як люди зустрічали нас вже на неокупованій території, дуже радісно було їх бачити. Дякую за допомогу, дали переночувати, і до потягу довезли, нагодували та обігріли, і зараз допомагають. Ми зараз у Кіровоградській області.

Дитина досі хоче додому, і коли тривога або гучний звук, її трусить. Їй 12 років, і вона дуже важко все переносить. Робимо вигляд, що з нами нічого не трапилося, але, напевно, воно вилізе колись боком - ці нервові переживання.

Хочу, щоб закінчилася ця війна, і більше не прийшлось переживати за життя близьких, рідних та друзів, і взагалі за людей.