Перший день війни страшний для всіх був. Місяць я вже не пам’ятаю. Це у 2014 році було. Стрілянина, війна. Ми всі ховалися, але всі розриви бачили. Ховалися в підвалі, де завгодно. Наш будинок постраждав, у дах влучило. Досі в мене не вставлене ще вікно.

Дах нам відновили, у нас триповерхівка. Два вікна поставили: у кухні та спальні. А віконний блок і лоджія досі стоять не відновлені.

Фінансовий стан жахливий був, звичайно. Спочатку і пенсії не виплачували. Води в нас два роки не було. Тягали з криниці. Магазини не працювали. Привозили хліб машини.

Ми нікуди не виїжджали. У мене мати літнього віку, 80 років. Куди я поїду? Я ж не залишу її саму. Вона погано ходить, ноги хворі, артрит, артроз. Зараз сліпа, майже нічого не бачить.

Я інвалід дитинства, у мене одне око – з 9 років не бачу ним. Під час війни я втратив і на другому оці зір, став сліпим повністю. Два роки один туман бачив, потім осліп на друге око. Нерви, крапель не міг дістати, мені потрібно було крапати пілакорпін в око щодня. Вранці і ввечері, а буває і частіше. Це судинорозширювальне. Півроку я не міг дістати ні крапель, нічого. Досі аптеки в нас немає. Крапель не дістав, тиск очний замість двадцяти сорок п’ять. Запалення жахливе, і друге око в мене поступово осліпло.

Два роки одні тумани бачив і півроку зовсім сліпий був. Нікуди подітися. Грошей напозичали. Зробили мені операцію. Кришталик замінили, досі я ще вісім тисяч винен.