Сергій Володимирович перестав спілкуватись з рідними з Луганська, адже у них інші погляди на цю війну
Родом я з Луганська, виріс в Запорізькій області - у мене там живе матір і сестра. До повномасштабного вторгнення у нас було добре життя. Швидше б усе закінчилося. Зараз я живу в Вінниці.
В перший день війни я прокинувся від вибухів у Києві. Я тоді якраз там працював.
Під час війни найважче з працевлаштуванням, роботу дуже важко знайти. Ще й стикнувся з побутовими проблемами. Фінансове питання, звісно, вирішати найскладніше. Також дуже важко через те, що я не вдома.
Через війну я не спілкуюся з рідними з Луганська. У нас різні погляди на цю війну.
Всі події, пов’язані з війною, мене шокують. На щастя, продукти й вода у мене є, тому з гуманітарною катастрофою не стикнувся.
Війна закінчиться, коли лисий дядько попаде в труну. А може, в росіян дух якийсь появиться, і вони щось зроблять, змінять владу, тоді все скінчиться.
В майбутньому я планую працювати, працювати й ще раз працювати – таким я бачу своє майбутнє. Головне, щоб без війни.