Війна мене застала в Черкаській області. У перший день я з дитиною була одна. Чоловік був у Житомирі. Він поїхав додому. На диво йому вдалось заправитись. Я не вірила в це. Думала, все закінчиться. 

На роботу я ходила пішки. В магазинах була тільки сіль та цукор. У мене своє господарство, тому все необхідне було. 

Під час тривоги я бігала з донькою у погреб. Туди я принесли ковдри та стільці. Потім вже звикли. Ракети постійно літають над головою.

Зараз я чекаю тільки мир, живу своє життя. Хочу, щоб війна закінчилась.