Я жила в Оріхові, працювала на хлібозаводі. Після початку війни почались обстріли, але все одно я працювала. На підприємстві ми до останнього випікали хліб для людей. Літаки скидали бомби на місто, ніякого ППО в Оріхові не було. Мій керівник видавав людям воду та продукти, бо у місті нічого не було.

Ми возили хліб до Полог. Росіяни відбирали його на блокпостах. Під час роботи на заводі багато разів були бомбардування. Було дуже страшно, ми всі кричали від безвиході. 

У квітні я з родиною виїхала. Потім я дізналась, що мого будинку більше немає. Хлібозавод також розбомбили. В Оріхові такі великі вирви, що життя там більше не буде. Мої сини зараз воюють. Не знаю, чи побачу я їх ще коли-небудь. Що буде далі, я не знаю.