Анна, 10 клас
Балаклійський ліцей №3 Балаклійської міської ради Харківської області

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

, спокійний, буденний вечір 23 лютого 2022 року, середа. Уроки на завтра вивчені, підручники та зошити сховані до рюкзака й очікують ранку. Завтра четвер, ми з подружкою домовилися зустрітися на нашому місці, щоб разом піти до школи. Засинаючи, я подумки будую наполеонівські плани на вихідні і вже відчуваю, як щасливо посміхаюся уві сні у передчутті чогось неймовірного...

Який неприємний, пронизливий звук увірвався у мій передсвітанковий сон! Що це? Я інстинктивно затуляю вуха долонями, ховаюся під ковдру, але настирливе гудіння стає все гучнішим і тривожнішим. Намацую рукою телефон, із подивом зауважую, що ще навіть не ранок, заходжу в групу класу і бачу десятки повідомлень від учителів, однокласників.

- Доню, повітряна тривога, почалася війна! Швиденько збирайся, ми йдемо до бабусі, - схвильований голос матусі остаточно прогнав мій сон. Нічогісінько не розуміючи, намагаюся мислити адекватно, але мені не вдається поєднати почуте у хоч бодай якийсь логічний ланцюжок. Я впевнена, що це все ще сон, але неприємний, поганий, страшний. Гучні вибухи неподалік вриваються в мої думки і повертають до жахливої реальності. Війна!!!

3 березня в моєму рідному місті почалася окупація. Скрізь ворожа техніка, зелені чужинці, їдкий запах від постійних вибухів. Ми налякані, стривожені, у постійному страху, не впевнені у завтрашньому дні.

Було лише одне відчуття - інстинкт самозбереження, тому на вулицю не виходили, переважно проживали в підвалі будинку бабусі. 8 березня моя тітка потрапила під обстріл та опинилася в лікарні. Пробула вона там цілий місяць, а потім її привезли до нас, і ми піклувалися про неї, наче про маленьку дитину, адже були пошкоджені ноги і тітонька дуже довго відновлювалася.

Під час окупації було дуже складно. Часто вимикали світло, не було води, доводилося носити з колодязя. Працювали лише кілька магазинів на все місто, був ще базар, де поодинокі покупці просили знижки на товар.

Іноді я все ж виходила на вулицю, там бачила багато безпритульних собак та котів, які стали не потрібними своїм господарям і просили їсти. Досі пам'ятаю їх голодні, збентежені оченята, які наче говорять: "Люди, зупиніть війну! Поверніть моє мирне життя у будинку люблячих господарів!" З часом тваринок стало менше...

На початку червня я повернулася додому від бабусі разом зі своїми батьками. Тоді увімкнули світло, навіть був інтернет. Однак через деякий час його знову почали вимикати. Зв’язок був лише на горищі, туди я піднімалася та телефонувала подрузі, яка виїхала в іншу область. Розмова з нею трохи відволікала мене від тих подій. Ми говорили - і не могли наговоритися, адже наше життя ніби розділилося на дві частини: до війни і під час війни.

Кінець окупації був дуже важким для мене. Коли ми знову сиділи у підвалі, снаряд влучив біля сусіднього дому, а наш пошкодило уламками. Звук вибуху був такої сили, що застогнала земля, а ми заціпеніли від смертельного жаху. Та все ж моя родина вціліла, хоч і отримали всі нервове потрясіння та стрес.

Три тижні не було світла ні на моїй вулиці, ні в моїй душі, адже після цього випадку я замкнулася в собі, не хотіла ні з ким говорити. Лише поступово, із допомогою моїх рідних, які терпляче виводили мене із цього стану, я трохи прийшла в себе. Саме тоді почався мій перший воєнний навчальний рік і я "пішла" до 8 класу, щоправда, онлайн...

8 вересня 2022 року я вважаю своїм другим днем народження, адже саме в цей день наші відважні воїни звільнили від ворожої навали мою рідну Балаклію! У той вересневий день я зрозуміла, що добро завжди перемагає зло, а світло - темряву!

І той, хто зазіхнув на чуже, обов'язково буде покараний! Такий закон життя.

На жаль, війна триває. Десятки пекельних днів переходять у сотні, а незабаром їх буде вже 1000. Ця цифра не вкладається в голові, у неї не хочеться вірити, адже всі ці 1000 днів були наповнені сумом, страхом, відчаєм. У мене вороги забрали підліткові роки, шкільні дні, щасливе життя. Та я вірю в ЗСУ, у наш незламний, хоробрий, непереможний народ, я вірю, що моя квітуча Україна дуже скоро святкуватиме Перемогу, а всі ми дочекаємося такого омріяного Миру!