Мені було дуже страшно сидіти під обстрілами. Я сподівалась, що війна закінчиться, але бойові дії продовжувались. Під час одного з обстрілів я з онуком побігла у підвал. Це був жах, який я ніколи не забуду.

Їжу у село привозили гуманітарні організації. Світла і води не було, тож всі мешканці ледь виживали.

Зв’язку також не було, я не могла зателефонувати рідним.

Зараз я чекаю на завершення війни та повернення до мирного життя.