У перший день вторгнення я працювала. Я соціальний працівник у дитячому притулку. Ми вже чули звуки війни, але ходили на роботу, доки дітей з інтернату не евакуювали. Далі нас перевели на дві третини зарплати.

Гуманітарну допомогу нам давали, великих перебоїв із харчуванням не було. Одного разу на городі обстрілом убило 80-річну жінку. Сусіди сиділи надворі, то вибуховою хвилею і уламками їм відірвало ноги.

Коли почалися прильоти по нашій вулиці і ранило трьох людей, ми виїхали. Мати моя залишилася, не схотіла покидати будинок.

У Запоріжжі нас прийняли добре, всіляко допомагали.