Я жив у Лисичанську. В перший день війни не вірив, що може бути війна. У мене був шок. Три місяці я жив без води й світла. Не вистачало продуктів та ліків. Я радів дощу, тому що можна було набрати воду. Військові мені надали якийсь фільтр, щоб можна було пити будь-яку воду. Під час обстрілу поранило мою дружину. Довелось вивозити в Бахмут. Тоді там ще були медики, які її прооперували.

Зараз я живу в Черкаській області. Вражений тим, як багато в Україні добрих людей.  Сестра залишилась в Лисичанську. Два роки я не знаю, що з нею. Дуже б хотів повернутись додому. Діти повинні ходити в школу, а не сидіти на дистанційному навчанні.