Я жила у Снігурівці під час окупації. Перші вибухи були поряд з моїм будинком. Я ніколи не думала, що таке може статись. Коли зайшли росіяни, у місті не працювало нічого. Не було хліба, а мені так його хотілось! Я не хотіла виходити на вулицю, не хотіла нікого бачити. 

Росіяни приходили до мене. Наводили на мене автомат через те, що я хотіла захистити майно сусідів, яке вони розкрадали на моїх очах. 

Під час одного з обстрілів у моєму будинку вилетіли вікна. Це було дуже страшно. Потім був масований обстріл на Великдень. Я не знала, куди бігти.

Після деокупації стало легше. Зараз я сподіваюсь на завершення війни. Хочу, щоб діти України жили не в підвалах, а під мирним небом.