Я нікуди не виїжджала. У перший день війни дуже злякалась. Село обстрілювали, я ховалась у погребі. Лягала спати і не знала, чи я прокинусь. Мене шокувало, що на нас напали. За що ми повинні все це переживати?

Моя донька з онукою виїхали до Польщі. Там вони працюють. Облаштували життя, як могли. Друга донька - поруч зі мною, залишається в Україні, бо зять воює. Я сподіваюсь, що скоро буде перемога та всі виживуть.