Я з села Капулівка Нікопольського району. Робив на заводі, пішов на пенсію. Зараз лежу в лікарні, і тоді теж був. Діти воюють. 

Як поряд стріляють, то це шокує. Складно це - вибухи безкінечні.

Під час обстрілів ховатись особливо немає куди – хіба що в погріб. Ми нікуди не виїжджали. А діти та онуки виїжджали. Ми продукти отримували від фондів. Усе нормально. Вода є, медикаменти теж. 

Чим скоріше війна закінчиться, тим краще.