Ми були вдома – і все несподівано почалося... Ховались і в гаражі, і в підвалі – усюди. Особисто мені не доводилося бачити, як стріляють. Але через нас летіло й падало в селищі. Найбільше запам’яталося те, що не знаходили собі місця.

Я нікуди не виїжджав, ходжу з паличкою. Мені немає куди їхати.

У тещі постраждав будинок – вилетіли вікна й балкон. Нас Бог милував.

Зараз по селищу не стріляють. Але не можу сказати, безпека це чи ні. Не стріляють – і вже добре.

Звичайно, через війну змінилося ставлення до життя. Зовсім по-іншому дивишся на все. І так усі люди. Адже ми живемо на передовій.

Двічі мені давали грошову допомогу й один раз – пакет. Коли дали гроші, я подумав, що вони впали з неба. У той час у мене був [високий] тиск і не було за що купити ліки.