Наше село розташоване за кілька кілометрів від Донецького аеропорту. Обстріли як почалися 2014 року, так і тривають досі. У нас кожен другий будинок покинутий, люди виїхали, покинули будинки.

В одній такій недобудові ми ховалися від обстрілів, але до неї треба було ще добігти через майже все поле.

Пам'ятаю, як під час обстрілів ми закопувалися в землю або в сніг. Падали навіть у бурякові ямки. А потім будівля, де ми ховалися, не витримала постійних обстрілів, покрилася тріщинами.

 І люди теж не витримали, хто зміг – виїхав. Залишилися самі пенсіонери, і життя зупинилося. У нас немає ні магазинів, ні аптек, ніде навіть хліба купити. Зате є світло й вода, і це нас дуже тішить. Ми ж пам'ятаємо, як світла не було, і ми гріли воду на вогнищі.