Мені 38 років, працюю в дитячому садку. В перший день війни вийшли на роботу – і нас це якраз застало.

Було таке, що не мали їжі, не було чим дітей годувати. Затримували виплати, і не було за що купити продукти.

Під час обстрілів діти лякалися дуже сильно, кричали. Та вони й зараз бояться, як стріляють. Шок був. Діти дуже шоковані. Буває, кричать. Вони й досі бояться. Ми, старші, швидше все пережили, а у дітей у пам’яті це залишається.

Хочеться, щоб швидше вона закінчилися і всі наші воїни повернулися додому. Я думаю, що після війни буде в нас усе добре. Будемо на роботу ходити. Діти не будуть боятися, будуть ходити у школи, в садочки.