Нікополь з першого дня війни перебуває під обстрілами. Я постійно переживаю за доньку та онуків. Найбільше мене шокувало, коли росіяни почали обстрілювати житлові будинки. У мене була паніка. Під час сирени я постійно тривожусь. Моя донька працює.

Під час кожної сирени я бігаю до онуків. Одного разу на мій день народження місто обстрілювали «Градами».

Я виїжджала до Німеччини. Там мене прийняла чудова родина. Потім я захворіла, довелось повернутись додому. Мій чоловік постійно мене підтримує. Зараз із чоловіком та рідними чекаємо на закінчення війни.